17 травня 2026 року в Україні відзначається День пам’яті жертв політичних репресій.
Ця дата є болісною і скорботною для нашого народу, адже в pоки масових репресій і Великого терору людські втрати в країні, за різними даними, становили щонайменше 4,4 мільйонів осіб. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.
Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.
Трагічна історія ХХ століття залишила в пам’яті українців численні злочини радянської тоталітарної системи. Щороку, третьої неділі травня, в Україні вшановують пам’ять мільйонів загублених життів, знищених радянським тоталітарним режимом. Пам’ятна дата встановлена Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму. Для дослідження глибинних причин масових репресій проти власного народу величезний внесок зробила історична наука.
Найвідомішим місцем пам’яті є захоронення у Биківнянському лісі під Києвом. З 2017 року до пам’ятної дати Національний історико-меморіальний заповідник “Биківнянські могили” за підтримки Українського інституту національної пам’яті публікує серії інтернет-банерів з конкретними іменами і стислими життєвими історіями людей, похованих у Биківні, на так званій “таємній спецділянці НКВС УРСР”. За різними даними, тут у 1937-1941 роках було захоронено від 20 до 100 тисяч безневинно розстріляних жертв комуністичного терору. Кілька років сюди практично щоночі звозили тіла жертв НКВС, замордованих у кількох київських катівнях. Серед них – письменники Михайль Семенко, Майк Йогансен, Вероніка Черняхівська, художники Михайло Бойчук, Микола Касперович, академіки Федір Козубовський, Петро Супруненко, митрополит УАПЦ Василь Липківський та десятки тисяч інших безневинних жертв.
Піком масових репресій став «Великий терор» 1937 – 1938 рр., старт якому дав оперативний наказ НКВД СРСР № 00447. Масові репресивні операції у 1937–1938 роках, за задумом Йосипа Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». За період «Великого терору» на території УРСР було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та виправно-трудових таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %).
Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкаведисти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном.
27 жовтня – 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорськ у Карелії з нагоди наближення 20-річчя Жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, з них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною.
Злочини системи проти людяності засуджені в законах України про декомунізацію. З 2019 року працює Національна комісія з реабілітації, яка є спеціальним постійно діючим органом при Українському інституті національної пам’яті. Комісія надає статус реабілітованих особам, постраждалим від політичних репресій комуністичного та тоталітарного режимів Україні.
Жива пам’ять про ці трагічні події особливо актуальна в умовах війни росії проти України, коли протиправна діяльність нинішнього кремлівського режиму та вчинення ним злочинів проти людства аналогічні діям колишньої радянської влади у 1917–1991 роках.
Пам’ятаємо, щоб не допустити знову!
